НАЙКРАЩІ З КРАЩИХ ПАДАЮТЬ ВІД КУЛЬ, ГРУДЬМИ СВОЇМИ ЗЕМЛЮ ПРИКРИВАЮТЬ… СУМНИМ НАБАТОМ ЗВУЧАТЬ СЛОВА: «ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!»
Іваненко Олександр Олександрович народився 16 грудня 1984 р. в селі Іванопіль, Коростенського району, Житомирської області.
30 липня 2014 р. виконуючи бойове завдання група солдатів 30-ї окремої механізованої бригади на двох машинах МТ-ЛБ потрапила в засідку ворога між с. Степанівка та с. Дмитрівка Шахтарського району Донецької області, з численними осколковими пораненнями потрапив у полон, з серпня 2014 року був у списках полонених, офіційно вважався зниклим безвісті. Пережив знущання на так званому «параді» полонених в Донецьку 24 серпня 2014р. 12.09.2014 р. був звільнений з полону за обміном. Проходив довготривале лікування у шпиталях. Коли Олександр почав оформляти інвалідність, йому повідомили що потрібно дочекатись висновку МСЕК у військовій частині. Наприкінці серпня повернувся до військової частини у м. Новоград-Волинський, де помер 7 вересня 2015 р. рано вранці, організм не витримав навантаження.
Земля тобі пухом, герою! Ніщо не зменшить біль утрати для матері, рідних. В жалобі в цей день схиляємо голови і ми, молимось за душі убієнних. Просимо Бога, щоб пам’ять всіх убитих згуртувала нас, живих, дала силу і волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі. Хай горить свіча пам’яті. І серцем нехай кожен з нас торкнеться до цього вічного священного вогню – частинки вічного. А світло цієї свічки хай буде даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості жертвував найдорожчим. Вони повинні жити у нашій пам’яті. Бо ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!
